«Моя Київщина» поспілкувалася з головою Гребінківської ОТГ Романом Засухою про справи у громаді, фінансові показники, співпрацю з польськими партнерами, планами на майбутнє
- Пане Романе, насамперед до Вас питання як до бойового офіцера: розуміючи всю серйозність ситуації, як Ви готувалися до початку активної фази війни та як діяли після повномасштабного вторгнення рф?
- Я дійсно мав бойовий досвід у 2014 році, як бойовий офіцер, брав участь в російсько-українській війні у складі 72-ї бригади на посаді заступника командира батальйону. У мене в підпорядкуванні було 760 людей, тобто, я розумію, що таке війна. Зустріли з честю, справилися, на мою думку, зі всіма поставленими задачами.
Ще за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення, як тільки вийшов Закон про основи національного спротиву, ми почали організовувати добровільне формування. На той час у громаді було близько 60-ти учасників бойових дій, АТОвців, які пройшли горнило війни з 2014 по 2022 рік, близько 50-ти афганців, близько 20-ти учасників бойових дій на території інших держав у складі миротворчих місій. Я, як офіцер, розумів, що ми повинні створити таке формування, тому що Закон вийшов, хоча й сируватий, на мою думку, але сама ідея мною особисто була сприйнята позитивно, позаяк це шведська дієва система: по територіальному типу створюється підрозділ, проводяться навчання із людьми, які знають один одного не один рік, формують підрозділ, який в разі потреби може забезпечити відсіч чи виконати бойове завдання.
За два тижні до початку вторгнення були проведені окремо зустрічі із учасниками АТО, з «афганцями». Ми проговорили дорожню карту, проговорили навіть кандидатуру командира формування і я розраховував мати роту зі ста людей в громаді, адже знати, що є підрозділ, який має за плечима бойовий досвід, було б прекрасно і для громади, і для країни. До речі, населення громади становить близько 16 тис осіб.
З початку широкомасштабного вторгнення ми почали формувати добровільне формування територіальної громади і сформували його першими в Білоцерківському районі. Чисельність була 1000 людей, тобто, це вже був полк. Це здивувало, власне, і мене особисто – тисяча небайдужих людей, мешканців нашої громади, які готові були взяти до рук зброю і боронити власну громаду, власну державу від агресії російської федерації. Війна згуртувала всіх мешканців громади, незалежно від політичних уподобань, особистих переконань та інтересів. Всі об’єдналися в один кулак і робили свою роботу на тій ділянці, де вважали за потрібне.
Жінки стали на кухню, готували харчування для бійців ДФТГ. Підприємці почали варити буржуйки, протитанкові їжаки, елементи укріплень. Дрібні підприємці, хто чим міг, допомагали, було сформовано штаб у Академічному ліцеї. Розпочинали ми роботу в приміщенні ради, але розуміли, що воно перебуває у небезпеці, адже уже були ракетні удари по Василькову, Білій Церкві, Фастову, Узину.
Всі включилися в роботу, навіть дітки наші допомагали набирати пісок у мішки для того, щоб побудувати спостережні пункти, блокпости, укріплення.
Ми грамотно організували взаємодію з військовими і після консультації з ними нам довелося оптимізувати блокпости, бо їх було близько 30. Географічне розташування нашої громади таке, що навколо всі танково-небезпечні ділянки. Навіть кадрові військові зауважили, що оборона була у нас побудована правильно, зі знанням справи. Протягом півтора місяця ми щоденно рили окопи, робили укриття, бліндажі. У перші дні була утворена рада оборони і гуманітарний штаб. До речі, розпорядження з КОВА щодо утворення гуманітарного штабу прийшло лише через місяць після того, як він у нас уже повноцінно працював.
Працювали дуже тісно з багатьма підрозділами ЗСУ, а коли ти бачиш результати своєї співпраці, то радієш, що твоя робота не марна, живеш недарма. Класне відчуття, насправді.
- Як вплинула широкомасштабна війна на бюджет, зокрема з огляду на перебої в роботі бюджетоутворюючих підприємств?
- За 2022 рік бюджет був закритий по всіх показниках. Думаю, що всі розуміли складність ситуації в країні і те, що це податок – це твій посильний внесок в перемогу нашої держави. Це на рівні свідомості людей – платників податків. Були, наприклад, моменти, про які хочеться згадати. На території громади є потужні підприємства, які займаються сушкою і переробкою зерна. Вони з перших днів безкоштовно надали залізобетонні блоки для побудови укріплень. В період, коли держава ввела податкові канікули, ці підприємства лише два місяці не сплачували податок до бюджету, а потім повернулися, тому що власники цього підприємства, мешканці міста Миколаєва, усвідомлювали, що сплата податків обов’язкова, адже це було анонсовано не як звільнення, а як відтермінування. Велика шана і подяка платникам податків, що дуже відповідально до цього поставилися, хоча іноді так трапляється, що люди частіше згадують за свої права, але при цьому забувають про свої обов’язки. Один із обов’язків громадян країни – це своєчасна сплата податків.
- А кільки на території громади є великих потужних підприємств, які є головними наповнювачами бюджету?
— Маємо близько десяти потужних підприємств, які сплачують мільйонні податки, які наповнюють бюджет. Навколо будівництва «Фори» свого часу були різні інсинуації, але нині «Фора» є також одним із 5 найбільших платників податків у громаді.
- Стартував новий навчальний рік, тож розкажіть, скільки громада налічує освітніх закладів, чи вистачає їх для 12 населених пунктів і чи готові до нового навчального року в плані облаштування укриттів?
— Так, в нашій громаді 12 населених пунктів, 4 старостинські округи з адмінцентром у смт Гребінки. У нас налічується 16 освітніх закладів, а нещодавно відкрили 17-й – Інклюзивний центр – заклад, який надає допомогу діткам з особливими освітніми потребами. Таких дітей, на жаль, стає більше, і створення центру, безперечно, викликано необхідністю.
Ми ще до повномасштабного вторгнення провели зміну типу закладів: зараз у громаді є два ліцеї, де діти будуть навчатися до 11-12 класу. Жодна школа чи садочок не були закриті, вони лише змінили тип на гімназії. Це Ксаверівська, Дослідницька, Саливонківська, Лосятинська. Також працює у Гребінках величезний ОЗО, який має філію у Вільшанській Новоселиці. Там навчається лише 17 діток, це початкова школа і садочок, але, разом з тим, вона не закрита. Станом на зараз немає дітей, щоб наповнити цю школу, тому наразі працює, на жаль, лише одне крило, але жоден заклад освіти – ще раз наголошую на цьому, бо я знаю ситуацію по інших громадах – не був закритий.
Ми маємо 5 садочків: у Ксаверівці, Дослідницькому, Саливонках, два в Гребінках. Плюс ми маємо позашкільні заклади освіти: ДШМ, ЦДЮТ, ДЮСШ, МРЦ – заклад, у якому учні отримують ще і робочу спеціальність водія легкового, вантажного автомобіля, тракториста, токаря, слюсаря.
Щодо укриттів, то жоден заклад не був закритий, тобто, всі укриття знаходяться в належному, хоча й не в ідеальному стані. Я мав змогу побачити укриття у Гатненській громаді, і нам є до чого прагнути.
Разом з тим, ми взяли участь у конкурсі і виграли два гранти. Нині є проекти і вже розпочалися роботи в дитячому садочку Казочка за кошти ЮНІСЕФ. Одне укриття буде капітально відбудоване як укриття подвійного використання: з капітальним ремонтом, із системою вентиляції, кондиціонуванням, зі всіма необхідними меблями, технікою. Як кажуть, досконалості нема межі, є до чого прагнути, є що робити, ми не стоїмо на місці, рухаємося вперед, тому що діти – це наше майбутнє. І все, що робиться, в тому числі і на передній лінії оборони, це все – боротьба за незалежність і суверенітет, щоб у нашої держави було майбутнє, а майбутнє держави — це наші діти.
- Чи є співпраця з КОВА і які проєкти плануєте втілити в життя?
- Співпраця з КОВА тісна, тому що військовий стан, треба гуртуватися. Гуртом легше давати відсіч, ніж поодинці. Ті проєкти, які є в планах реалізації, не хочу озвучувати, щоб не наврочити, вже по факту реалізації поділимося інформацією.
Єдине, продовжуючи тему освіти, скажу, що нещодавно ми отримали міжшкільний автобус. Наші водії, звичайні прості люди, брали участь в евакуації мирного населення в Бучі, Ірпені, потім Чергінівщини, Чернігова. Вони відзначені Міністерством освіти державними нагородами та медалями за сприяння ЗСУ. Коли була церемонія вручення, то освітянка Жанна Жоржівна Осипенко, з якою у нас тісна співпраця, і голова КОВА запитали яка мрія у водіїв. Звісно один з водіїв зауважив, що найголовніше – найшвидша перемога, але інший сказав: от якби нам новенький автобус. Отримав відповідь, що буде автобус. Куплений він за спільний кошт: тридцять відсотків наших і сімдесят відсотків обласних, але маємо новий автобус. В минулому році за залишки освітньої субвенції придбали ще один новенький автобус. Працюємо в цьому напрямі. Героїзм проявляється у простих речах і його здійснюють не супермени, а звичайні люди, які роблять свою повсякденну роботу з душею, з честю, власне, в цьому й полягає героїзм.
- Традиційне питання в контексті військового стану: як громада допомагає військовим та їх родинам?
— Звичайно, присутні різні варіації допомоги. Діє програма «Турбота», яка була ухвалена ще до війни, відповідно до якої виділяється допомога на поховання. На жаль, загальна статистика відсутня, і точну кількість військовослужбовців з числа жителів громади не знаємо, але почали звертатися до нас люди з питання поранень, мобілізації, щоб ми надали допомогу. Так як це наші мешканці, воїни, і наш святий обов’язок їм допомогти, то була розроблена в найкоротший проміжок часу програма підтримки військовослужбовців, членів їх сімей, мобілізованих, родин загиблих воїнів. Станом на сьогодні вона профінансована і працює.
Третя програма, яка чекає на розгляд сесії, це програма допомоги на дрони, техніку на ЗСУ. Подекуди в наших намаганнях зробити щось позитивне забуваємо про законодавчу сторону, бо є певні законодавчі перепони і бюджетний кодекс не дозволяє фінансувати військові підрозділи, які знаходяться на території інших громад. Нещодавно була зустріч при голові громад голів тринадцяти районів, то, наприклад, Генадій Дикий, мер міста Біла Церква, де знаходиться 72 бригада, перерахував вже 360 млн на потреби бригади. У нього розв’язані руки в цьому плані, бо бригада зареєстрована на території Білої Церкви і він має право її фінансувати. У нас на території є підрозділи на даний момент, але, на жаль, вони тут не зареєстровані. Тому розроблена програма на 1,5 млн грн, наразі ждемо сесію, щоб затвердити цю програму і мати можливість допомагати.
- Яка допомога надається ВПО і скільки з числа таких осіб налічується в громаді?
- Я вже зазначав, що з початку вторгнення працює гуманітарний штаб. Його покликання – забезпечити потреби ВПО. Зараз їх, на щастя, менше, але все одно кількість близько півтисячі осіб, а на момент початку вторгнення, коли земля двигтіла від вибухів, люди із Ірпеня, Бучі, Вишгорода поверталися до знайомих, рідних, близьких, просто тікали від війни, то кількість ВПО була понад 4,5 тисячі людей, враховуючи те, що населення нашої громади становить понад 16000 осіб.
Гуманітарний штаб допомагав продуктами харчування, засобами гігієни, надавав юридичну допомогу, психологічну підтримку. Зараз він також працює, залучає ресурси різних фондів, організацій різних форм власності, тісно співпрацює із фондом Favbet Foundation, один з керівників якого проживає у нашій громаді. Фонд передав на фронт більше тисячі автомобілів і саме завдяки співпраці з фондом наша громада офіційно забезпечила автомобілями військовослужбовців, які є мешканцями нашої громади, для потреб ЗСУ. Волонтерське крило гуманітарного напрямку створили небайдужі молоді люди, які з перших днів включилися у волонтерську допомогу і зараз допомагають, надають гуманітарну місію цивільним, постраждалим від бойових дій. Брали також участь у допомозі постраждалим на Херсонщині після підриву Каховської ГЕС. Я особисто допомагав і коштами, і пальним. Плюс донати на ЗСУ, бо у кожного є родич, друг, знайомий у війську, тому закриваємо всі питання. Всі об’єдналися, згуртувалися навколо ідеї найближчої перемоги. Наша громада не є виключенням.
— Чи є проблеми з працевлаштуванням, зокрема, для молоді?
- Проблеми певні є, але вони не носять критичний характер. Так ми географічно розташовані, що ті люди, які мають намір заробити, шукають можливості, а хто не хоче, шукає причини. Аж занадто критичної проблеми немає. Присутні питання, як, напевно, у більшості регіонів нашої держави. Я тут народився, виріс, у школі навчався, звідси йшов служити до війська. Планую далі тут жити і не збираюся нікуди звідси виїздити. Згадую той період, коли батько у мене працював на цукровому заводі і зарплату давали цукром, а теща моя покійна працювала на підприємстві, де ковбасою давали зарплату, але незважаючи на ті складні часи, населення виживало, торгуючи. Тобто міжнародна траса годувала людей, які торгували цукром, пальним, збіжжям, городиною, полуницею, картоплею. Якщо ми вижили в 90-ті, то нас уже не зламати.
- Яка ситуація з благоустроєм у громаді?
- Планів зараз багато. Звісно, що переважно всі кошти будуть спрямовані на перемогу на допомогу ЗСУ, але є частина людей, яка, хоча сама продукує такі думки, що все має йти на перемогу, питають, чому не покошено, чому нема дитячого майданчику та ін. Роботи з благоустрою виконуються в меншому, але необхідному обсязі. Наприклад, у громаді є три живих футбольних поля з газонами, з поливами, є дренаж, аерація. Наш край футбольний, є п’ять футбольних команд, які беруть участь у чемпіонаті і посідають перші 5 місць у турнірній таблиці із 16 команд. Деякі депутати також висловлювали такі думки, що не треба витрачати на стадіони близько 1 млн гривень на сезон. Але утримання передбачає не лише косіння, вичісування, це і підгодівля трави, цілий ряд заходів та комплексів. Якщо цього не зробити, то газон перестане існувати і відновити його потім буде дорожче, ніж утримувати постійно.
Я, наприклад, сам собі ставив таке питання: чи варто? На мою думку – варто, тому що ми проводили 4 благодійні футбольні турніри, один хокейний і це, по-перше, дає змогу людям перевести подих, по-друге, зібрати кошти на потреби ЗСУ, по-третє дає надію на майбутнє, тому що спорт, діти, футбол, мир, змагання – це можливість відволіктися, подивитися на гру. На мою думку, це важливо. У нас чудова клумба, повністю облаштована за меценатські кошти небайдужих мешканців, які дали 90 кущів троянд, 60 кущів лаванди. Над клумбою працює спеціальна людина, тобто, її утримання – це зарплата однієї людини, але, на мою думку, воно того варто.
-Ви в процесі підписання меморандуму про співпрацю з містом-побратимом із Польщі. Чим важливий цей документ і що передбачає?
- Йдеться про гміну з Вроцлава, воєводство Сілезія. Підписали меморандум про співпрацю і ще він має пройти ратифікацію, тобто, наша і їхні сесії ради мали затвердити і підписати такий документ, який буде регламентувати нашу співпрацю. Гміна з Вроцлава вже має шість країн-побратимів: Італію, Францію, Словакію, Угорщину. Нам також за честь мати з ними партнерські стосунки, адже це відкриває нам дорогу до об’єднаної Європи. Я, власне, завжди вважав, що ми є повноправним членом європейської спільноти і поляки такої ж думки. Цей документ важливий в тому плані, що підтверджує наші наміри, наші прагнення до європейської спільноті, а ще він відкриває фінансові можливості.
Ми ще до повномасштабного вторгнення займалися цим питанням, шукали побратимів. Мали можливість співпрацювати з Європейським банком реконструкції і розвитку в галузі зеленої енергетики. Банк міг надати на реалізацію цього проєкту нормальну суму грошей, але єдиною вимогою було мати місто чи громаду-побратима на території Євросоюзу. Тому ми почали займатися цим питанням, знайшли навіть литовців з Акмінського повіту, провели скайп-конференцію з мером і погодили аспекти подальшої роботи. Але завадила війна.
Зараз ми повернулися до співпраці з литовцями і невдовзі наші освітяни, переможці грантового проєкту спільно із Литвою, у жовтні матимуть можливість відвідати Литву. Цей проєкт називається «Успішне покоління». Суть його полягає ось у чому: перший аспект – нема людей вузькопрофільних професій, другий аспект – після війни буде багато інвалідів. Мета цього проєкту – соціалізувати людей, які отримали інвалідність внаслідок війни і готувати майбутнє покоління до відбудови нашої країни, готувати тих спеціалістів, в яких буде потреба у відбудові. Тобто, ніхто не має сумнівів, що Україна буде могутньою, великою, потужною, процвітаючою країною. Я гордий від того, що всім за честь співпрацювати з Україною.
-Які Ваші першочергові плани і завдання?
- Першочергові плани – це організація та забезпечення для мешканців нашої громади безпечного середовища. Нещодавно ми підписали меморандум між 4 департаментами: Нацполіцією, ДСНС, Департаментом освіти і нашою громадою, згідно якого має бути безпековий спеціаліст у закладах освіти. Це пілотний проект, представник громади вже навчається. Нещодавно був підписаний Закон про безпекових спеціалістів, які мають працювати саме в сфері освіти, адже головний пріоритет – діти. Діти – це наше майбутнє. Ну, а квіти – це символ процвітаючої потужної громади, а з громад складаються райони, з районів області, з областей країна, і як результат потужна, європейська, сильна, знана в усіх краях держава. Як сказав один із провідників Олекса Довгий: Українська соборна самостійна держава.
